Пам`ятки Криму – сучасний стан національної спадщини України

29 травня 2019 року громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного співробітництва “Український дім” було організовано і проведено круглий стіл “Пам`ятки Криму – сучасний стан національної спадщини України” за підтримки Український культурний фонд.

=========================================================
Культурна спадщина України в окупованому Криму:
Положення Гаазької конвенції про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954 р.

Микола Яковина, почесний президент Українського національного комітету ІКОМОС

У 2015 році обвалилася частина давньої вежі Генуезької фортеці у СудакуЗагрози культурній спадщині України в Криму постали з перших днів окупації півострова Російською Федерацією. Відповідно до сучасного договірного та звичаєвого міжнародного права й національного законодавства України всі культурні цінності, що перебували та продовжують перебувати на території тимчасово окупованого Російською Федерацією Кримського півострова, лишаються українськими.

Тим більше, це підтверджують і найновіші міжнародно-правові акти, зокрема, ухвалена відразу за гарячими слідами дій країни-агресора резолюція Генеральної асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 р. підтримала єдність України та закликала всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополь й «утримуватися від будь-яких кроків, які могли б тлумачитися як визнання будь-якого такого зміненого статусу».

У цій ситуації одним із найважливіших інструментів відсічі агресії є неухильне дотримання Українською державою норм міжнародного права, яке у сфері захисту культурних цінностей забороняє привласнення майна на окупованих територіях, зокрема майна релігійних, художніх, освітніх і наукових установ.

Українські експерти Катерина Бусол і Дмитро Коваль, які розробляють цю проблематику, посилаються на основоположні акти міжнародного права, зокрема на ст. 56 Гаазького уложення 1907 р., яка прирівнює зазначені категорії майна – навіть якщо воно належить державі – до приватної власності. Таким чином, підкреслюється недоторканість такого майна, адже приватна власність вже здавна визначається як недоторкана під час збройного конфлікту. А відповідно до норми 41 Зібрання звичаєвого міжнародного гуманітарного права, укладеного Міжнародним комітетом Червоного Хреста, держава-окупант має попереджати незаконне вивезення культурних цінностей із окупованої території і зобов’язана повернути незаконно вивезені культурні цінності компетентним органам влади окупованої території.

На цих положеннях базувалися інші міжнародні акти, зокрема, у період між двома світовими війнами був укладений Договір про захист художніх і наукових закладів та історичних пам’яток від 15 квітня 1935 р. (знаний ще за іменем його ініціатора як Пакт Реріха або за місцем підписання – Вашингтонський пакт).

Зараз особливий інтерес становить Конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту, укладена в Гаазі 1954 р. (надалі у тексті – Гаазька конвенція 1954 р.), яка є результатом розвитку міжнародного права у період після Другої світової війни, у світі, так би мовити, після Ялти, що надає їй символічного значення в контексті останніх подій в Україні.

У 2015 році обвалилася частина давньої вежі Генуезької фортеці у СудакуГаазька конвенція 1954 р. зобов’язує окупаційні сили сприяти національній владі у забезпеченні охорони та збереженні її культурних цінностей (ст. 5.1). Таким чином, Росія як держава-окупант зобов’язана не просто утримуватися від будь-яких протиправних дій щодо культурних об’єктів, а й допомагати представникам держави, якій вони належать (тобто Україні), забезпечувати їхню безпеку.

Важливим є обумовлений у статті 18 Конвенції порядок застосування цього акту:
«1. Крім постанов, які повинні вступити в силу ще в мирний час, ця Конвенція буде застосовуватися в разі оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, який може виникнути між двома або кількома Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не було визнано однією або декількома з них.
2. Конвенція також буде застосовуватися в усіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустрічає жодного військового опору».

Конвенція містить низку положень, що регулюють міжнародні і внутрішні процедури стосовно дій з культурними цінностями, а саме: визначення переліку (переліків) культурних цінностей, локалізація їх перебування (в т.ч. топографічна), організація постійного моніторингу ситуації, звернення до Міжнародного реєстру культурних цінностей, що перебувають під спеціальним захистом (ЮНЕСКО), окреслення певних тимчасових укриттів і шляхів можливого транспортування, уповноваження спеціального персоналу, призначення Генерального комісара з культурних цінностей, звернення до Держав-покровительок тощо. Останні два положення мають становити для України найбільший інтерес, оскільки дають змогу апелювати не тільки до ЮНЕСКО, а й передбачають право звернення до однієї з країн, яка є учасником Гаазької конвенції 1954 р. із зверненням взяти на себе місію так званої «Держави-покровительки», до функцій якої і належить широкий спектр дій як на окупованій території (призначення вищезгаданих спеціального персоналу та Генерального комісара, складання переліків, локалізація цінностей тощо), так і посередницькі дипломатичні дії.

Посилаючись на ці положення Гаазької конвенції, прагнучи пришвидшити вжиття державою заходів щодо захисту культурної спадщини від агресії Російської Федерації в Криму, Український національний комітет ІКОМОС звернувся з відповідним зверненням від 4 березня 2014 р. до міністра культури України Є. Нищука .

Однак упродовж першого року війни жодних заходів, принаймні у публічній сфері, з оприлюдненням офіційних заяв, ухваленням актів задля імплементації положень цього документа або ініціатив Міністерства культури чи уряду загалом не спостерігалося. Не переймався цими проблемами належним чином і другий уряд після Революції Гідності — на ім’я віце-прем’єра та міністра культури В. Кириленка було звернення, яке також містило заклик сприяти приєднанню України до Другого протоколу Гаазької конвенції 1954 р.

Певну увагу до цього питання проявила Національна комісія України у справах ЮНЕСКО – питання було внесено до плану роботи комісії на 2014 р. Але цим усе й обмежилося. Наступного 2015 року Нацкомісія, не отримавши чітких пояснень від Мінкультури про ситуацію з приєднанням до Другого протоколу, знову залишила питання у плані роботи в такій редакції: «Опрацювати питання приєднання України до Другого протоколу Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року».

А 2016 року Міністерство культури лише при третьому після Майдану уряді, на третьому році війни виступило із заявою про культурну спадщину в Криму.

«Реставрація» Ханського палацу в БахчисараїУ Національній комісії ЮНЕСКО питання переносилося і до плану роботи 2016 р., і до плану 2017 р. Зрушення в позиції Національної комісії України у справах ЮНЕСКО відбулося після спеціального тематичного засідання з проблематики захисту культурної спадщини в Криму 19 січня 2018 р., де нарешті з’явилося рішення «розпочати консультації щодо посиленого захисту пам’яток у Криму відповідно до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р.» та «провести громадські слухання та експертні консультації з питання застосування механізмів і процедур Гаазької конвенції 1954 р.». Відповідальний виконавець – Мінкультури, термін виконання – «протягом 2018 р.».

І ось 14 травня 2019 р. на шостому році війни Верховна Рада України ухвалила Постанову № 2716-VIII «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні» з пунктом, зокрема, «1. Президенту України забезпечити подання до Верховної Ради України проекту Закону України про приєднання України до Другого протоколу до Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, підписаної в Гаазі 14 травня 1954 року».

Дивує факт зволікання, адже парламентські слухання відбулися за рік до цієї постанови – 18 квітня 2018 року. А на парламентських слуханнях пропозиція приєднатися до Другого протоколу Гаазької конвенції була висловлена на початку цього засідання у виступі міністра культури України Є. Нищука. Що не давало міністрові виконати свої повноваження, не чекаючи парламентських слухань? Питання риторичне, бо на це може бути єдина відповідь — брак волі, відсутність відповідальності за доручену урядом сферу. Бо відповідно до положення про Мінкультури це відомство «є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини…».

І повноважень особисто Є. Нищукові не бракувало, бо (читаємо далі): «4. Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань:
2) розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;
7) бере відповідно до законодавства участь у підготовці проектів міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення і денонсації таких договорів, укладає міжнародні договори, забезпечує виконання зобов’язань України за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції Мінкультури».

Античні колони на руїнах давньогрецького Пантікапея (сучасна Керч) спочатку сильно нахилилися, а згодом узагалі зникли, лютий 2019 р.Отже, міністрові культури Є. Нищукові не треба було чекати парламентських слухань 2018 р., аби бідкатися громадськості про невтішний стан справ у довіреній йому сфері, а варто було якнайшвидше у встановленому порядку ініціювати законодавчий акт про приєднання України до Другого протоколу Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, підписаної в Гаазі 14 травня 1954 р.

Що дало би таке приєднання? По-перше, слід враховувати, що з 1954 р. відбулися зміни, зокрема, вдосконалення міжнародного права. Тому після низки відчутних для людства втрат культурних цінностей наприкінці ХХ століття, міжнародне співтовариство доповнило Гаазьку конвенцію від 1954 року новими положеннями, які склали так званий Другий протокол до неї. Це – нові елементи захисту культурних цінностей, як-от:
1. Персональна кримінальна відповідальність та покарання порушень цього Протоколу – цілеспрямоване і свідоме пошкодження культурних цінностей трактується як військовий злочин.
2. Уточнено поняття «воєнної необхідності» та інших формулювань, використаних у тексті Конвенції.
3. Введено новий вид «посиленого захисту», що для України дуже важливо.
4. Призначено інституційний орган Конвенції – Комітет захисту культурних цінностей та розширено перелік заходів, пов’язаних із захистом культурних цінностей, які здійснюються у часі миру, так звані підготовчі заходи під час миру, що, зокрема, створює можливості для залучення експертів та активістів з числа неурядових організацій.
Зайве наголошувати, що у випадку з Ханським палацом у Бахчисараї Мінкультури могло діяти на випередження, аби не допустити кричущих актів вандалізму, що сталися внаслідок так званої реставрації з ініціативи окупаційної адміністрації.

Звичайно, буде колись покарання для агресора. Але високий міжнародний трибунал, який у майбутньому розглядатиме справу про незаконні дії щодо культурної спадщини України внаслідок окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, крім кваліфікації злочинних дій органів та осіб держави-агресора, порушить недвозначне питання відповідальності за факти бездіяльності державних інституцій та посадових осіб Української держави.

Фото з відкритих джерел

Посилання на джерело інформації