«Півострів скарбів» в руках окупантів: загрози і виклики українській культурній спадщині в Криму

Андрій Іванець,

кандидат історичних наук, член Вченої ради НДІ українознавства

«Півострів скарбів» в руках окупантівКрим не дарма називають музеєм під відкритим небом. Десятки народів та цивілізацій Європи і Азії залишили сліди на благословенній кримській землі. До того ж на ній зростали і унікальні феномени, серед яких особливе місце займають корінні народи. За виявленими та облікованими пам’ятками історії, археології, архітектури і монументального мистецтва Автономна Республіка Крим є найбагатшим регіоном України. А сюди ж іще треба додати спадок Севастополя…

В умовах війни Росії проти України на перший план висуваються позірно більш гострі аспекти кримської проблеми – прискорена мілітаризація окупованого Криму і перетворення його на військовий плацдарм для подальшої агресії, формування окупантами з нього «півострову страху», де згортаються свободи і системно порушуються права людини та етнічних спільнот, блокування видобутку вуглеводнів з більшої частини українського шельфу, крадіжки росіянами газу з українських родовищ з допомогою захопленого українського обладнання (лише за дві бурові платформи було з українського бюджету заплачено 800 млн. доларів), блокада транспортних потоків в Азовському морі тощо.

Втім проблеми культурної спадщини України в Криму через політику окупантів є не менш пекучими, як через кричущі випадки вандалізму з боку Росії, так і з огляду на особливе місце Криму в українському геокультурному просторі. Наша країна повертається у європейську родину народів. Чимало мислителів розглядають як спільний базис європейської цивілізації – грецькі культуру і філософію, римське право і християнство. Крим для України-Русі був один із головних шляхів проникнення греко-римських і християнських цінностей. Одночасно цей регіон є важливим центром ісламської традиції Східної Європи. Для сучасної української політичної нації, яка в етнічному розрізі складається із українського етносу, національних меншин і корінних народів, кримськотатарська культурна спадщина має особливе значення, адже кримські татари є найбільшим корінним народом Криму і, відповідно, всієї України. Піклування про кримськотатарську культуру і пам’ятки є прямим обов’язком Української держави. А політика окупантів призвела до дискримінації корінного народу, який ще не залікував травму комуністичного геноциду, і створює загрозу збереженню його спадщини. Сумним символом цього став акт вандалізму з боку окупаційної влади під виглядом реставрації у Хан-Сараї – єдиній збереженій пам’ятці палацової архітектури кримських татар.

 

«Півострів скарбів» у цифрах

Власне важливі пам’ятки археології починають формуватися в Криму ще з палеоліту. Вже у доісторичні часи проявилася цікава особливість регіону – його здатність час від часу зберігати якнайдовше феномени, які вже зникли в інших місцях. Наприклад, кримська земля стала одним з останніх притулків для неандертальців у Європі. Чимало слідів лишили на ній і люди епох мезоліту, неоліту, енеоліту, бронзи та раннього заліза. Ще більше культурних шарів залишили наші попередники у історичні часи. Крим лежав на перетині морських і сухопутних шляхів, мав гарні бухти, чималі пасовища і зручні місця для проживання і обробітку землі, тому останні три тисячоліття історії постійно притягував до себе племена, народи і держави Великого Степу, Середземномор’я та Сходу Європи.

Загадкові таври, іраномовні кіммерійці, скіфи, сармати, алани, тюркомовні гунни, хазари, печеніги, половці, турки-сельджуки, кримські татари, турки-османи, караїми, кримчаки, німецькомовні готи, а також елліни, римляни, середньовічні ромеї та чимало представників інших народів залишили свій слід в Криму. За право володіти ним або його частинами боролися античні поліси, степові об’єднання племен, царства давнини і середньовіччя Передньої Азії та Європи, італійські республіки, імперії Османів і Романових. У середині ХІХ ст. Крим став головною ареною Східної війни між Росією, з одного боку, і коаліції європейських держав і Туреччини, з іншого. Вир трагічних подій ХХ ст. втягнув півострів ще більше – період війн і революцій 1914–1920 рр., комуністичний експеримент, Друга світова війна залишили чимало рубців, шрамів та слідів на кримській землі. На території Криму розташоване найдавніше місто України – Керч, яке виникло понад 26 століть тому. З цим полісом пов’язано і заснування держави, яка є однією з найдавніших на території сучасної України – Боспорського царства. А ще ж історія Криму знала держави, які творили самі кримчани в інші епохи, серед яких був останній уламок візантійського світу – православне князівство Феодоро (захоплене османами у 1475 р.) і значна для свого часу держава на чолі з династією Чингізідів – Кримський ханат.

Навіть короткий погляд на кримське минуле яскраво демонструє, що культурний спадок Криму має становити непересічний пласт світового культурного надбання. Справді, ми бачимо в цьому регіоні широку панораму історико-культурних об’єктів – кургани кочовиків і рештки античних полісів, храми і некрополі, печерні міста та фортифікаційні споруди, меморіальні будинки і комплекси, музеї і заповідники. Чимало з них є унікальними або такими, що мають велику історико-культурну цінність.

У момент нападу Росії на Україну в 2014 р. на державному обліку в АР Крим перебувало 7227 пам’яток археології, 3861 пам’ятки історії,  742 пам’ятки архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, 520 пам’яток монументального мистецтва, з них – 227 національного значення. Тоді ж у Севастополі  державою було зареєстровано 246 пам’яток археології, 1479 –історії,  719 – архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, 262 – монументального мистецтва, з них – 42 національного значення. Тобто всього в Криму перебувало 14364 пам’ятки. Багато це чи мало? Це понад десята частина всіх зареєстрованих в Україні таких об’єктів! Нагадаємо, що площа Кримського півострова лише 4% від всієї площі держави.

На початку 2014 р. в АР Крим діяли 32 державні музейні установи, серед яких 7 історико-культурних заповідників: Державний архітектурно-історичний заповідник «Судацька фортеця» (створений 1928 р., філія Національного заповідника «Софія Київська» з 1958 р.), Керченський історико-культурний заповідник (1987),  Бахчисарайський історико-культурний заповідник (1990), Алупкінській державний палацово-парковий заповідник (1990), Республіканський історико-археологічний заповідник «Калос-Лімен» у смт Чорноморське (1997),  Історико-культурний заповідник «Старий Крим» (2000), Історико-археологічний заповідник «Неаполь Скіфський» (2011).

У Севастополі на момент початку агресії Росії діяли орієнтовно 10 державних музеїв, серед яких Національний заповідник «Херсонес Таврійський» (заснований у 1978 р., статус національного надано 1994 р.).

У АР Крим налічувалося 917,5 тис. предметів державної частини Музейного фонду України, а у Севастополі – 320,2 тис. До того ж лише у автономії на державному обліку перебувало понад 300 громадських і відомчих музеїв. Низка подібних установ була і у Севастополі.

Спеціалізована установа ООН з питань освіти, науки і культури – ЮНЕСКО – з 1978 р. веде Список всесвітньої спадщини. Включення до нього дає додаткові гарантії збереження і цілісності об’єкта, визначає його особливий охоронний статус, а також підвищує престиж країни та привертає увагу туристів. Станом на 2013 р. у Списку значилося 936 об’єктів, серед яких сім представляють Україну. Про значення кримського культурного спадку свідчить те, що в числі «чудової сімки» є і «Стародавнє місто Херсонес Таврійській та його хора (V cт. до н. е. по XIV ст. н. е.)». Херсонеське городище є єдиним у Європі цілісно збереженим зразком античного міста із сільськогосподарською округою (хорою), яка демонструє як розподілялася територія між громадянами античного міста та як була організована господарська діяльність. Якраз у червні 2013 р. зусиллями України на 37-й сесії Комітету Світової спадщини цей об’єкт внесли до Списку всесвітньої спадщини.

До того ж Україна ще до нападу Росії внесла у список об’єктів-номінантів до Списку всесвітньої спадщини ще 5 кримських об’єктів:

  1. Бахчисарайський палац кримських ханів (2003 р.);
  2. Комплекс об’єктів Судацької фортеці VІ – XVІ ст. (2007 р.);
  3. Укріплені поселення на генуезьких торгівельних шляхах від Середземного до Чорного моря (2010 р.);
  4. Культурний ландшафт «печерних міст» Кримської Готії (2012 р.);
  5. Історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисарай» (2012 р.).

На жаль, окупація Росією Криму не тільки загальмувала на довгий час процес включення цих об’єктів до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а й вже принесла прямі негативні наслідки  для частини з них.

 

Окупація як виклик і загроза для культурної спадщини Криму

Вже перші кроки держави-окупанта навесні 2014 р. в Криму щодо культурної спадщини були показовими. Окупаційна адміністрація демонтувала пам’ятник гетьману Сагайдачному і пам’ятний знак 10-річчю ВМС України в Севастополі. Далі діяли вже по-крупному і за принципом: територія беззаконня так територія беззаконня. Всупереч міжнародному праву у 2014–2015 рр. окупаційна адміністрація в Криму і держава-окупант здійснювали квазіюридичні кроки із привласнення історико-культурної спадщини України. Були ухвалені нормативні акти нелегітимної «Республіки Крим» і влади Росії про оголошення «об’єктів культурної спадщини (пам’яток історії та культури)» Криму… «невід’ємною частиною національного багатства і надбанням народів Російської Федерації», було спрощено процедуру включення кримських пам’яток до реєстру об’єктів культурної спадщини РФ і почалося її застосування. Майже всі профільні наукові та музейні установи Криму вже до кінця 2014 р. перереєстрували за російським законодавством.

Відповідно до Гаазької Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 р.) окупаційні сили зобов’язані сприяти національній владі у забезпеченні охорони та збереження її культурних цінностей. Тобто РФ, як держава-окупант, мала б допомагати Україні забезпечувати їх безпеку. Втім Кремль, відомий своїм брутальним і цинічним ставленням до міжнародного права, свої обов’язки за Гаазькою Конвенцією не виконує.

Негативні наслідки цього для культурного спадку Криму не забарилися. Держава-окупант виділяє кошти під те, що вона називає реставрацією. Так одразу після окупації Криму почалося руйнування творіння архітекторів з Італії Торічеллі і Дігбі – сходів на гору Мітридат, де у античні часи був акрополь Пантікапею. Ще у 2016 р. очільник Кремля обіцяв відновити цю знакову для Керчі споруду. У 2017 р. російський тендер на реставрацію виграло ТОВ «Меандр» із Санкт-Петербургу. Зазначимо, що ця фірма відзначається фантастичною успішністю в отриманні російських бюджетних грошей. Мільярди рублів опинилися на її рахунках. У тому числі, за оцінками експертів, вона отримала контракти в окупованих Криму і Севастополі загалом орієнтовно на понад 2 млрд рублів. Більшість цих сум на недозволені державою-сувереном – Україною – реставраційні роботи на об’єктах, серед яких – Лівадійський палац, комплекс монастиря Сурб-Хач у Старому Криму, будинок А. Чехова та Ластівчине гніздо в Ялті.

Думаю, ні в кого немає ілюзій щодо відбору фірми-реставратора у Росії, де слова «распіл» і «откат» можуть невдовзі потіснити за «експортним потенціалом» слова «спутнік» і «погром». Але боляче було читати, що у 2018 р. «Меандр» без проведення археологічних розкопок прямо у схили гори Мітридат, де розташовувався античний акрополь, … встромив 1134 палі, кожна з яких завдовжки 30 метрів, і залив у середину них бетон. Вже не так навіть важливо, що, за оцінкою окупаційної влади, таке «зміцнення схилу» жодного впливу не здійснило на сходи і що роботи проводилися поза зоною їх кадастрового розташування. Головне питання: що сталося із культурними шарами античного Пантікапею і середньовічного Боспору після такого варварського втручання? Складається враження, що наближена, за оцінками журналістів, до міністра культури РФ Мединського компанія «Меандр» переплутала схилозміцнювальні заходи навколо сільського клубу у Рязанській області із роботою на античному об’єкті світового значення.

Кричущий акт вандалізму стався і у Бахчисарайському палаці. Наприкінці 2015 р. генпідрядник (компанія з Москви «Корпорація Атта Груп») і субпідрядник (ТОВ «Кірамет») на замовлення окупаційної влади розпочали «реставрацію» з робіт на найстарішій споруді Хан-Сараю – Великий Ханській мечеті (1532 р.). Ці структури зняли автентичні балки перекриття і черепицю ручної роботи та замінили їх …новітніми матеріалами. В ході де-факто реконструкції вони пошкодили розписи, які дбайливо відновили українські реставратори у др. пол. ХХ ст., та один із старійших надгробків на Ханському цвинтарі. До того ж примудрилися зняти дах цінної старовинної споруди взимку, в результаті всередину неї потрапила волога, і покласти на стіни бетонний армопояс, що збільшило навантаження і призвело до появи тріщин у споруді і мінареті, пошкоджень вітражів. Дії російського підрядника, який не мав жодного досвіду у реставрації історико-культурних об’єктів, нанесли непоправну шкоду пам’ятці, яка внесена Україною у Попередній список Всесвітньої культурної спадщини. Частина експертів переконана, що знищення автентичності Хан-Сараю – це не питання лише корупції та непрофесіоналізму, а один із кроків до асиміляції корінного народу, під час геноциду якого комуністичним режимом вже було знищено величезну частину архітектурних пам’яток кримських татар. Через розголос активістами та дії української дипломатії на трагічну ситуації із єдиною кримськотатарською пам’яткою палацового будівництва звернули увагу в ООН. Втім на інших об’єктах Ханського палацу «реставрацію» тепер здійснює сумнозвісна компанія «Меандр».

Вона ж нині реставрує з непередбачуваними наслідками ще один знаковий об’єкт із Попереднього списку Всесвітньої спадщини – Генуезьку фортецю у Судаку. Це найкраще збережена пам’ятка західноєвропейського кріпосного будівництва на півдні України, майже ідеально вписана у гірській ландшафт. У 2015 р. одна з веж фортеці обвалилася. Ця драма потягнула за собою іншу – нелегітимне російське керівництво музеєм найняло робітників без належної кваліфікації, які залили фундамент бетоном і на ньому із старого каміння, але із застосуванням сучасного цементу змурували копію автентичної вежі. Так бутафорія поступово заміщає справжні пам’ятки… До того ж сучасні малі і не дуже архітектурні форми, електричні стовпи, встановлені під час окупації в охоронній зоні Судацької фортеці, спотворюють загальний вигляд історичного об’єкту.

На жаль, перелік проблем, пов’язаний із реставрацією пам’яток в Криму можна продовжувати, але час перейти до незаконних археологічних розкопок. Після окупації заговорили навіть про «археологічний бум» на території автономії і Севастополя. Значною мірою він пов’язаний із незаконним будівництвом Росією інфраструктурних проектів. Так, під час спорудження стратегічного військово-транспортного об’єкту – мосту Крим-Кубань, як повідомили російські джерела, було знайдено 1 млн артефактів, десята частина яких становить наукову цінність! Очевидно, що левова частка знахідок була зроблена на окупованій території України, проте всупереч праву ніхто не звертався до уповноважених органів держави-суверена за відкритими листами і дозволами на проведення розкопок. Взагалі ці, як і практично всі інші археологічні роботи в окупованому Криму, велися з порушеннями українського законодавства і міжнародного права. Експерти Кримського інституту стратегічних досліджень, зафіксували, що під час спорудження у 2017–2018 рр. траси Керч-Севастополь із 75 археологічних об’єктів, які попали у зону будівництва і більшість з яких було щойно виявлено, збережено лише 3.  Серед знищених пам’яток пізньоскіфське городище «Фронтове-2», курган з похованням кіммерійського вождя, стоянки первісної людини, середньовічні поселення.

Однією із проблем у сфері захисту археологічної спадщини є офіційний дозвіл в Росії діяльності приватних археологічних компаній і перенесення цієї практики на тимчасово окуповану територію Криму. Є підстави припускати, що значна частина їх знахідок опиняється на «чорному ринку». Традиційно активні в окупованому Криму і звичайні «чорні археологи», тільки одна вилучена ФСБ колекція була оцінена у 2 млн доларів.

Серйозною проблемою є незаконне вивезення пам’яток культурної спадщини з Криму в Росію або інші країни. Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970 р.) визначає, що вивезення чи передача прав на культурні цінності, що відбулися внаслідок окупації, є незаконними. Попри це Росія всі роки окупації вивозить предмети Музейного фонду України на експонування у російські музеї. Скільки їх повертається до Криму невідомо. Між тим, наприклад, у Третьяковській галереї у Москві експонувалися картини І. Айвазовського, які є експонатами Феодосійської картинної галереї.  Фіксуються випадки вивезення експонатів з кримських музеїв за кордон. Так, наприклад, влітку 2019 р. Росія, зокрема, з допомогою Кримської єпархії УПЦ МП організувала виставку «Святині Криму» на Кіпрі з використанням кримських артефактів.

Українське посольство на Кіпрі швидко відреагувало на останній випадок, який стосувався ширшої проблеми використання державою-агресором української культурної спадщини у війні проти України. Представники російської сторони особливо не приховували, що ця виставка є частиною ширшого провокаційного проекту, спрямованого на спробу досягнути непрямого визнання державою-членом ЄС анексії Криму. Для цього, зокрема, на Кіпрі було утворено «Товариство друзів Херсонеса Таврійського» (попередня робоча назва – «Кримський дім в ЄС»). Взагалі В. Путін вже неодноразово намагався використати Херсонес для спроб знайти квазіісторичне виправдання анексії, яка стала найбільшим порушенням міжнародного права у післягітлерівській Європі. Адже до цього жодна держава на континенті, де почалися дві світові війни, вже понад півстоліття не робила анексії території іншої суверенної держави. Звідси безглузді заяви очільника Кремля про те, що Херсонес джерело російської централізованої держави.

Використовує Росія для спроб непрямого визнання захоплення Криму і філателію. Так, у 2016 р. вона здійснила спільний випуск марок з Мальтою на честь архітектора Ніколая Краснова, серед зображень якого був палацово-парковий ансамбль у Кореїзі Дюльбер, а у 2017 р. з’явилася російсько-шрі-ланкійська серія марок «Архітектура», де був знак поштової оплати із Бахчисарайським Свято-Успенським чоловічим монастирем. Цій же меті слугують і запрошення за російських рахунок відвідувати Крим із порушеннями законодавства України закордонним діячам науки і культури.

Значною проблемою є й використання державою-окупантом частини українського архівного фонду, захопленої в Криму, а також вилучення із бібліотек Криму книжок, які не вписуються у прокрустове ложе великодержавної російської ідеології, та притягнення до адміністративної відповідальності бібліотечних працівників за їх використання, як це сталося, наприклад, у Феодосії.

 

Українські держава і суспільство на варті культурного спадку в Криму: пошуки ефективної взаємодії

Органи влади України вживають заходи на захист культурного спадку в Криму від дій держави-окупанта. Серед позитивних моментів привернення уваги міжнародного співтовариства до цієї пекучої проблеми. Так, наприклад, Україні, якій Росія протиправно не дає здійснювати моніторинг на тимчасово окупованій території, вдалося ініціювати у 2018 р. рішення Виконавчої ради ЮНЕСКО про початок моніторингу ситуації в АР Крим (Україна). Моніторам цієї спеціалізованої установи ООН поки не вдалося в’їхати на тимчасово окуповану територію. Тим не менше генеральний директор ЮНЕСКО О. Азулє у вересні 2019 р. констатувала як загальне погіршення ситуації на Кримському півострові у всіх сферах компетенції організації, так, зокрема, й «руйнівні дії російської влади в Криму, які реально загрожують збереженню універсальної культурної та історичної цінності й автентичності українських об’єктів культурної спадщини, зокрема об’єкту «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора» – зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і Ханського палацу в Бахчисараї – з Попереднього списку всесвітньої спадщини».

Україні вдалося виграти суд першої інстанції у Нідерландах щодо справи так званого «скіфського золота», тобто цінних артефактів періоду античності і раннього середньовіччя із державного Музейного фонду України, які були вивезені з кримських музеїв на експонування закордон до війни і які Росія хоче повернути на вже тимчасово окуповану територію. Причому держава-агресор ховається у цій справі за нібито український статус музейних установ, які змусила перереєструватися за своїм законодавством, тобто зробила їх нелегітимними з точки зору міжнародного права. У 2019 р. Верховна Рада України ухвалила у першому читанні закон, який дозволить змінити старе керівництво кримських музеїв, яке давно вийшло за правове поле України і співпрацює з державою-окупантом, і легітимно призначити нових директорів. Останні, на нашу думку, зможуть взагалі відкликати цей позов до України.

Українські правоохоронні органи розслідують справи із привласнення Росією української культурної спадщини на тимчасово окупованій території, із нанесення їй шкоди. У березні 2019 р. почав нарешті працювати санкційний механізм до порушників законодавства у цій сфері.  Щоправда, перший санкційний список показав, що внутрішнє наповнення цього механізму потребує вдосконалення, адже чимало, дійсно, великих порушників до нього не потрапили.

Втім вже майже 6-річний термін окупації Криму демонструє, що у сфері захисту культурної спадщини системної ефективної політики поки що державні органи не напрацювали. Це значною мірою, за оцінками експертного співтовариства, було пов’язано із позицією Міністерства культури України. Воно було «головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини». На жаль, попередній керівний склад міністерства не зумів чи не захотів реалізувати політику ефективного захисту української культурної спадщини в  окупованому Криму. Це відомство здебільшого реагувало на проблеми у цій сфері, а не займало проактивну позицію. Причому реагувало часто невчасно.

Це, зокрема, демонструє ситуація із відсутністю системного моніторингу порушень у сфері культурної спадщини в Криму (словами залишилися обіцянки створити спеціальний кримський центр) та реєстрів пам’яток культурної спадщини на його території (розмови про це ведуться з 2015 р.), запровадження санкцій у цій царині лише на п’ятому році окупації (причому, здається заслуга у запуску цього механізму більше належить Міністерству з питань тимчасово окупованих територій та ВПО), неприєднання до Другого протоколу Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту. Мінкультури мало право законодавчої ініціативи, але попри заяви міністра Є. Нищука про потребу приєднатися до Другого протоколу, так і не ініціювало це питання.

З часів початку агресії Росії проти України там де недопрацьовує держава громадянське суспільство намагається «закрити пробоїни» власними силами. Ось і цього року громадські організації постійно прагнули тримати у фокусі уваги органів влади питання захисту культурної спадщини в окупованому Криму. Одна з найбільш змістовних розмов на цю тему відбулася на круглому столі «Пам’ятки Криму – сучасний стан культурної спадщини України», який відбувся у травні в Києві з ініціативи Кримського центру ділового і культурного співробітництва «Український дім».  Представники органів влади, у тому числі перший заступник міністра з питань ТОТ і ВПО, експертного середовища, громадськості обговорили низку болючих проблем. Одним з підсумків заходу стало звернення до органів влади України та міжнародної громадськістю. У документі констатовано «катастрофічну ситуацію із захистом пам’яток історії, культури, архітектури та археології на тимчасово окупованій Росією території АР Крим і м. Севастополя в результаті дій держави-агресора», а також її «політику розмивання ідентичності корінного кримськотатарського народу і етнічних українців». У зв’язку з чим, зокрема, органам влади України було запропоновано приєднатися до Другого протоколу (1999 р.) до Гаазької конвенції  про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Конвенції УНІДРУА 1995 р. про викрадені або незаконно вивезені культурні цінності та Конвенції Ради Європи про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями (Нікосія, 2017 р.), а також посилили санкційну політику до порушників права у сфері захисту культурної спадщини та створити спеціальний орган для моніторингу стану культурної спадщини на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополя, зокрема, створення реєстру об’єктів Музейного фонду України у цих регіонах.

Більш віддаленим наслідком цього круглого столу став випуск спеціального випуску журналу «Пам’ятки України: національна спадщина», присвяченого стану культурної спадщини в окупованому Криму. На його сторінках є як офіційний моніторинг Міністерства з питань ТОТ і ВПО, так і аналітика експертів та матеріали журналістів щодо гострих проблем. Презентація журналу в Укрінформі восени 2019 р. перетворилася на фахове обговорення проблем збереження культурної спадщини. До речі, гіркий досвід Криму мав би підштовхнути діяти органи влади на випередження, хоча б у справі обліку культурних цінностей на прикордонних з Росією територіях. Матеріали журналу зацікавили не тільки профільних фахівців та шанувальників минулого, а й правоохоронців.

Є надія, що оголошений восени 2019 р. урядом України, але ще не ухвалений РНБО, санкційний список буде включати найбільш значущих порушників законодавства про охорону культурної спадщини, як це і радили експерти на круглих столах.

Ще одним суттєвим кроком громадянського суспільства із налагодження співпраці з органами влади у справі захисту культурних цінностей стала презентація у грудні на круглому столі в Києві Кримським інститутом стратегічних досліджень реєстрів пам’яток і музейних фондів Криму, а також методик моніторингу та міжнародних механізмів захисту культурних цінностей на окупованих територіях.  Експертне товариство вже не тільки констатує важливість тріади «системний моніторинг стану культурної спадщини – її захист – покарання порушників», а й дає органам влади інформаційний продукт для подальшого опрацювання.

З Міністерством культури часів Є. Ніщука співпраця громадськості щодо кримської проблематики, на думку багатьох експертів, була ускладнена і далека від ефективності. Керівництво нового Міністерства культури, молоді та спорту вже заявило про намір створити Державну службу із охорони культурної спадщини, що неодноразово пропонували експерти, і Державну інспекції культурної спадщини. Але чи буде воно таким же динамічним у кримських проблемах?

Оскільки від Мінкультури не було отримано відповіді на звернення круглого столу «Пам’ятки Криму – сучасний стан культурної спадщини України» (травень 2019 р.), то редакція газети «Кримська світлиця» направила запити з цих проблем вже до Міністерства культури, молоді та спорту.

Ось як прокоментував отриману відповідь екс-в.о. міністра культури України, голова Українського комітету ICOMOS у 2007–2014 рр. Микола Яковина:

«Редакція газети “Кримська світлиця” звернулася трьома листами від 25.10.2019 р.[1] із письмовим запитами до Міністерства культури, молоді та спорту України щодо надання інформації про низку актуальних питань збереження культурної спадщини України, зокрема пам’яток на окупованих територіях. І хоча Урядом затверджено Положення про новостворене Міністерство культури, молоді та спорту України[2] відповідь до редакції газети “Кримська світлиця” надійшла листом за підписом Державного секретаря ліквідованого Мінкультури Карандєєва Р.В., який відповідно є головою комісії з проведення ліквідації Мінкультури[3].

Усі листи Мінкультури об’єднано і надано формальну відповідь на одній сторінці (іл. 1).

Лист Мінкультури

Лист Мінкультури

До речі, в частині поставлених “Кримською світлицею” питань Міністерство культури, молоді та спорту України (МКМС) є відповідно до вищезгаданого Положення “головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, державної мовної політики, охорони культурної спадщини…” з усім обсягом повноважень, що раніше відносилися до компетенції ліквідованого Мінкультури[4].

Тобто навіть в частині поставлених запитань з Мінкультури не отримано жодної однозначної (стверджувальної чи заперечної) відповіді. А це прямі запитання про стан підвідомчої сфери, нормативно закріпленої за Мінкультури, як от:

Чи здійснюється моніторинг стану культурної спадщини на тимчасово окупованій території АР Крим і м.Севастополя? “Чи створено реєстр об’єктів культурної спадщини АР Крим та м.Севастополь?, “Чи створено реєстр об’єктів культурної спадщини АР Крим та м.Севастополь?”, “Чи внесені до обліку об’єктів культурної спадщини місцевого значення, зокрема АР Крим та м. Севастополь, до Державного реєстру нерухомих пам’яток України? (лист “Кримської світлиці” від 25.10.2019 р. №06 /10-19);

“Чи здійснюється моніторинг порушень стану культурної спадщини України на тимчасово окупованій території АР Крим і м.Севастополя?”, “Чи зверталися керівництво Міністерства до Прокуратури Автономної Республіки Крим щодо порушень стану культурної спадщини України на тимчасово окупованому півострові Крим? (лист “Кримської світлиці” від 25.10.2019 р. №07/10-19);

Чи ініціювало Міністерство перед Президентом України, перед Кабінетом Міністрів України та перед Верховною Радою України (відповідні комітети) питання щодо необхідності приєднатися до Другого протоколу (1999 р.) Гаазької конвенції 1954 р. «Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту»”?, “Чи зверталося Міністерство до 43-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Баку, липень 2019 р.) щодо розгляду проблему захисту культурної спадщини України на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополя?”(№09/10-19)

Підготовка відповіді на такі запитання не повинна бути обтяжливою для  бюрократичної машини державного відомства, бо за сучасних стандартів діловодства уможливлює простий пошук документів за стандартними формулами. Відповідь також не потребує узагальнення широкого кола документів, статистичних чи документальних даних і зводиться до простої однозначної тези: чи виконує відомство свої повноваження у дорученій сфері (так чи ні, як у анкеті)?

Викликає подив, що рутинна бюрократична дія кваліфікується як “звернення, для відповіді на яке необхідно узагальнювати інформацію, проводити аналітичну обробку даних, створювати нову інформацію або створювати її в інший спосіб”. Залишається сподіватися, що розгорнута відповідь усе ж буде надана у 30-денний термін, як собі побажав голова ліквідаційної комісії Мінкультури. Брак прямих однозначних відповідей може означати тільки приховування від суспільства факту бездіяльності посадових осіб та інституційну неспроможність відомства у цій сфері в такий складний для країни час.»

 

P.S. Таке ставлення до запитів громадськості і ЗМІ викликає занепокоєння. Втім, як  би не відповідали чиновники, а проблема захисту культурної спадщини України в Криму потребує вирішення і системної взаємодії органів влади України, українського громадянського суспільства і міжнародного співтовариства. І якщо ми не зробимо все, щоб врятувати цей цінний пласт національної і світової культури, то нащадки можуть нам не пробачити….

 

[1] За реєстрацією вихідної кореспонденції редакції газети “Кримська світлиця” №06/10-19, №07/10-19, №08/10-19 та №09/10-19.

[2] Постанова Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 р. № 885 “Деякі питання діяльності Міністерства культури, молоді та спорту”.

[3] Додаток 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2019 р. № 738-р.

[4]  Положення про Міністерство культури України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 3.09. 2014 р. №  495.