Резолюція учасників ІІ-го Всеукраїнського з’їзду вимушених переселенців з Криму

РЕЗОЛЮЦІЯ

учасників ІІ Всеукраїнського з’їзду

вимушених переселенців з Криму

 

29.05.2015 року                                                                                           м. Київ, Україна

 

Ми, учасники ІІ Всеукраїнського з’їзду вимушених переселенців з Криму щодо вирішення питань тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, що відбувся 29 травня 2015 року, відзначаємо наступне:

20 лютого 2014 Російська Федерація почала фактичну реалізацію плану збройної агресії щодо України на території Кримського півострову. В результаті цієї агресії 16 березня 2014 в Криму окупантами був проведений «псевдо референдум» і вже 18 березня 2014 р. властями Російської Федерації з представниками окупаційного режиму в Криму були підписані документи, що підтверджують факт анексії Кримського півострова. 27 березня 2014 Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про територіальну цілісність України (A / RES / 68/262).

15 квітня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207 – VII. Зазначеним Законом гарантувалося дотримання всіх конституційних прав для громадян України, які опинилися в умовах тимчасової окупації на території Кримського півострова.

Зіштовхнувшись з фактами збройної агресії з боку Російської Федерації, ведення гібридної війни країною агресором щодо України, тимчасової втрати частини суверенної території, державна влада України виявилася неготовою до ведення ефективної політики, в тому числі і щодо дотримання конституційних прав частини громадян України, як тих що опинилися на тимчасово окупованій території, так і тих що змушені були виїхати з тимчасово окупованої території Криму.

Так, 12 серпня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про створення вільної економічної зони «Крим» і про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» № 1635 – VII. У результаті введення в дію норм цього Закону в країні здійснена низка послідовних подій пов’язаних з прийняттям нормативно-регулюючих документів державними інститутами влади (Кабінет Міністрів України, Національний Банк України, інші). У підсумку, склалася ситуація, за якої громадяни України, які мають реєстрацію за місцем проживання на тимчасово окупованій території Кримського півострова, були штучно обмежені, в порушення статті 22 Конституції України, в можливостях реалізації окремих конституційних прав.

У силу сформованих обставин місцеве самоврядування в Криму було фактично ліквідовано. Тим самим, громадяни України, які мають реєстрацію за місцем проживання на тимчасово окупованій території Кримського півострова, позбавлені гарантованого ст. 7 і ст. 140 Конституції України права на місцеве самоврядування. Крім того, Нормами Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» жителі Криму, вимушено покинули півострів, обмежені в своїх виборчих правах, тому що можуть брати участь тільки у виборах Президента України, Верховної Ради України (частково, щодо пропорційної частини) та загальноукраїнських референдумах.

За нормами Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» і про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» № 1635 – VII громадяни України, жителі Кримського півострова, визначаються нерезидентами України за територіальною ознакою. У реалізацію цього Закону було прийнято Постанову Національного Банку України № 669, яка фактично, позбавила громадян України, що проживають на тимчасово окупованій території Криму, права на вільний доступ до фінансових ринків країни, а з точки зору можливості інвестування, громадяни України, що проживають в Криму, фактично визнаються іноземцями.

Тим самим, наприклад, громадяни України – внутрішньо переміщені особи, які змушені були переселитися з Криму з огляду на політичні обставини, втратили право на забезпечення належними житловими умовами згідно ст. 47 Конституції України.

Введені штучні обмеження позбавили громадян України, які змушені були покинути тимчасово окуповану територію Криму, можливості реалізації свого права на вільний вибір професії відповідно до ст. 42 і 43 Конституції України. Повідомляється, що навіть ті «кримчани», які жили і працювали на території континентальної України впродовж декількох років до моменту окупації, наприкінці 2014 року стали отримувати в комерційних структурах, і в першу чергу комерційних банках України, пропозиції на добровільне звільнення з роботи. При прийнятті на роботу з вимушених переселенців додатково стали вимагати довідки про дозвіл на працевлаштування, як з іноземних громадян.

Зазначені «перегини» є прямим наслідком введення некоректною термінології в зазначений Закон і наступні нормативні акти, прийняті на його основі.

Слід зазначити, що до теперішнього часу в законодавство України не введені норми, за допомогою яких, юридично можна було б визначити фізичних та юридичних осіб, які несуть відповідальність за підтримку окупації частини суверенної території України, так само юридично не визначені фізичні та юридичні особи, що несуть відповідальність за підтримку окупаційного режиму в Криму, не визначені критерії, що описують цю підтримку. Чинне законодавство України не забезпечено нормами, використовуючи які державні інститути мали б можливість адекватно реагувати на дії окупаційного режиму в Криму і щодо інших структур і осіб, які здійснюють пряму або опосередковану підтримку діям окупаційного режиму. В результаті особи, що зрадили інтереси своєї держави і стали на шлях колабораціонізму, за рідкісними винятками і на відміну від законослухняних та лояльних Україні громадян, мають можливість безперешкодно пересуватися по всій території України і світу, управляти своїм майном, реалізувати інші права на цих територіях. Компанії, які порушують, на жаль введений не Україною, режим санкцій за чинним українським законодавством не можуть бути притягнуті до відповідальності.

Інститути державної влади в Україні не мають єдиної стратегії і плану дій, а також критеріїв оцінки ефективності своєї діяльності стосовно тимчасово окупованої території. Подекуди складається ситуація, коли дії центральних органів виконавчої та законодавчої влади в Україні йдуть врозріз з діями, розпочатими нашими західними партнерами, що не відповідає міжнародним зобов’язанням України, зокрема, положенням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС щодо здійснення когерентної зовнішньополітичної діяльності. В разі продовження такої практики не виключено у майбутньому створення колізій накладення санкцій на Україну чи українських фізичних або юридичних осіб з огляду на порушення законодавства ЄС, прийнятого з огляду на незаконну анексію Криму.

І хоча протягом січня – квітня місяців 2015 р. Верховною Радою України було прийнято дві Постанови про визнання Російської Федерації країною – агресором, на жаль, здебільшого, дії державної влади обмежуються лише декларативними заявами майбутнього повернення тимчасово окупованих територій, без будь-якої конкретизації в діях. Можна констатувати, що сьогодні, в першу чергу, органами виконавчої влади країни не виконується повністю або частково ряд прийнятих законодавчо-нормативних актів:

  1. Кабінетом Міністрів України не виконується Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» по п.3 частини 10 цього законопроекту. А саме: (… в разі настання обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, які спричинили масове (більше 100 000 чоловік) переміщення громадян України, або у випадку продовження дії обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, більше 6 місяців стверджує (Кабінет Міністрів України) комплексні державні цільові програми з підтримки та соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб з визначенням джерел та обсягів фінансування, контролює їх виконання).
  2. Не виконується пункт 3 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». А саме: «У разі неможливості здійснювати діяльність на тимчасово окупованій території розташування державних органів, утворених відповідно до Конституції та законів України, визначається Кабінетом Міністрів України».

Напрошується висновок, що для ефективної роботи інститутів виконавчої влади в країні не вистачає законодавчих інструментів, які сприяли б більш конструктивній роботі і підвищували відповідальність і підзвітність по діям і прийнятим заходам, які були б одночасно:

  1. Очікуваними сигналами для громадян України, які перебувають в окупації або змушені були покинути окуповану територію, як підтвердження факту реальної, а не декларативної уваги влади щодо вирішення питання деокупації та реінтеграції території Кримського півострова.
  2. Сигналами для колабораціоністів і порушників режиму санкцій про невідворотність настання відповідальності за здійснені дії.
  3. Керівництву зарубіжних країн, наших партнерів, і інших міжнародних організацій, як підтвердження послідовності дій влади України, в її прагненні до деокупації та реінтеграції тимчасово втрачених територій країни.

Всебічно обговоривши та проаналізувавши проблемні питання, які склались у зв’язку з тимчасовою окупацією території Кримського півострову, констатуючи різноманітність наслідків з виникнення такої ситуації та відзначаючи необхідність її врегулювання і приведення у відповідність  із  вимогами Конституції України, загальновизнаними демократичними принципами, учасники ІІ Всеукраїнського з`їзду вимушених переселенців з Криму зазначають в необхідності прийняття наступних рішень:

  1. Створити з числа представників громадських організацій, що займаються питаннями деокупації та реінтеграції Криму, дорадчий орган за участю представників Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України.
  2. Продовжити пошук шляхів налагодження діалогу з усіма гілками влади країни щодо спільного вирішення питань де окупації та реінтеграції Криму, надання допомоги вимушеним переселенцям.
  3. Верховній Раді України та комітетам Верховної Ради України:

3.1. Внести зміни до Конституції України, в частині:

3.1.1. Оптимізації адміністративно-територіального устрою на тимчасово окупованій території Криму (розділ IX ст. 133 і розділ X).

3.1.2. Розробити та прийняти Закон України «Про стратегію деокупації та реінтеграції територій Автономної Республіки Крим та міста Севастополя» і державну програму з деокупації та реінтеграції Криму, як додатка до Закону, передбачивши в ньому фінансування процесів деокупації та реінтеграції Кримського півострова.

3.1.3. Ввести мораторій на застосування з подальшим скасуванням Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» і про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».

3.1.4. Розробити та прийняти нову редакцію Конституції Автономної Республіки Крим, що має в Україні силу і статус Закону України. Внесеним змінам повинен передувати всебічний аналіз помилок з метою недопущення та повного виключення можливості повторення реалізованих у Криму сценаріїв.

3.1.5. Прийняти Закон про топоніміку в Криму. Даний Закон дозволить, зокрема, вплинути на ліквідацію комуністичної спадщини і вплив на свідомість в Криму, зробить проблематичними питання зміни майнових прав у Криму без участі відповідних українських профільних інституцій.

3.1.6. Розробити та прийняти Закон України «Про колабораціонізм», як документ і визначальну невідворотність настання відповідальності кримінальної, адміністративної, цивільної, конституційної залежно від ступеня вини, охолодить апетити колабораціоністів в їх прагненні збагатитися за рахунок української державної і приватної власності, підштовхне певну частину населення Криму до прийняття вивірених цивільних рішень.

3.1.7. Розробити та прийняти Закон України «Про статус кримськотатарського народу в Україні». Даний Закон на наш погляд повинен остаточно вирішити всі проблеми, що накопичилися з інтеграції кримськотатарського народу, як невід’ємної складової української політичної нації.

3.1.8. Розробити та прийняти Закон України «Про внутрішньо економічну політику та економічну діяльність на тимчасово окупованих територіях Автономної республіки Крим та міста Севастополя», в якому мають бути чітко визначені критерії та обмеження щодо формування економічних відносин з тимчасово окупованими територіями (або ввести розділ в Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян і правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

3.1.9. Розробити та прийняти Закон України «Про забезпечення реалізації права власності на тимчасово окупованих територіях України», який має стати сигналом – гарантом збереження всіх прав власності придбаної законним шляхом до моменту окупації і анексії півострова, як для українських, так і для іноземних власників та інвесторів, з одного боку. Обмежувачем апетитів окупаційної влади в Криму та інтересів інвесторів, у тому числі українських і російських, яких окупаційна влада намагається залучити до Криму (або ввести розділ в Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

3.1.10. Розробити та прийняти Закон України «Про організацію та проведення державно-правового експерименту по створенню моделі електронного виборчого процесу» в рамках часткового відновлення системи місцевого самоврядування Автономною Республікою Крим та міста Севастополя.

3.1.11. Прийняти рішення з організації та проведення державно-правового експерименту по створенню моделі економічного розвитку Херсонської області, як базової, в рішеннях питань деокупації та реінтеграції тимчасово окупованій території Кримського півострова.

2.1.12. Прийняти рішення про створення благодійної організації «Фонд з реінтеграції Криму».

 

  1. Кабінету Міністрів України:

3.1. Розробити та запропонувати Державну програму з деокупації та реінтеграції Криму, як невід’ємний частини Закону України «Про стратегію деокупації та реінтеграції територій Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», передбачивши в ньому фінансування процесів деокупації та реінтеграції Кримського півострова.

3.2. Розробити і запропонувати Положення про створення Фонду з деокупації та реінтеграції Кримського півострова, із зазначенням джерел фінансування його діяльності.

3.3. Публічно озвучити хід виконання прийнятих законодавчо-нормативних актів у відношення тимчасово окупованій території Криму та громадян України, які були змушені покинути тимчасово окуповану територію Кримського півострова.